Постанова Судової палати у ЦС Верховного Суду України вiд 09.04.2014 № 6-12цс14

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

9 квітня 2014 року                                                                                                       м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

                                 Верховного Суду України в складі:

 

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Патрюка М.В.,	Лященко Н.П.,	Романюка Я.М.,
	Григор’євої Л.І.,	Онопенка В.В.,	Сеніна Ю.Л.,
	Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І.,	Сімоненко В.М., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           25 квітня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 вересня 2010 року між його батьком, ОСОБА_2,  і публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ “ПриватБанк”) було укладено депозитний договір НОМЕР 1 (вклад «Стандарт») на суму           150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний  договір НОМЕР 2  (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня  2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 він успадкував грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаними вище договорами, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача невиплачені кошти в розмірі            20 321 грн 04 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з   ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь недоплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп.,  несплачені проценти в розмірі 24 973 грн 05 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 73 коп., а всього 45 747 грн 03 коп. 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2013 року зазначене рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду відмовлено.

У грудні 2014 року ОСОБА_1  подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня                2013 року з підстав неоднакового  застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 608,             1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року                  ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та просить прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від             3 лютого 2014 року поновлено строк на подання заяви та допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ               від 25 квітня 2013 року.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір НОМЕР 1  (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний  НОМЕР 2 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року.

 Відповідно до пункту 6 вищезазначеного договору встановлено, що у разі, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не заявив відмову від продовження строку вкладу, строк автоматично продовжується.

 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від  21 травня 2012 року ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого, проте фактично отримав суму  вкладу та нарахованіпроценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті ОСОБА_2.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень.

Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначену вище ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спір  у цій справі, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника й унаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та                                    статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові суду від                 18 вересня 2013 року, який згідно зі статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) є обов’язковим та суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України (№ 6-65цс13).

Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013  року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

 п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. 

 

Головуючий		А.Г. Ярема
Судді:	М.В. Патрюк   Л.І. Григор’єва   В.І. Гуменюк   Н.П. Лященко    В.В. Онопенко	Л.І. Охрімчук          Я.М. Романюк          Ю.Л. Сенін          В.М. Сімоненко

 

ПАВОВА ПОЗИЦІЯ,

яка висловлена Верховним Судом України

в постанові від  9  квітня 2014 року

(справа № 6-12 цс 14)

 

За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Згідно із частиною другою статті 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців.

Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника  та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям.

 

             Суддя

Верховного Суду України                                                         В.М. Сімоненко