Постанова Судової палати у ЦС Верховного Суду України вiд 20.06.2012 № 6-62цс12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     

20 червня 2012 року

м. Київ

   

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                      

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор’євої Л.І.,	Гуменюка В.І.,	Лященко Н.П.,
	Охрімчук Л.І.,	Романюка Я.М.,	Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву Особа_1, Особа_2, Особа_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 28 грудня 2011 року в справі за позовом Особа_1, Особа_2, Особа_3 до виконавчого комітету Ялтинської міської ради, Особа_4, треті особи: Особа_5, комунальне підприємство “Ялтажилсервіс”, про визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на квартиру,

 

в с т а н о в и л а:

                                                       

          У листопаді 2008 року Особа_1, Особа_2, Особа_3  звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що виконавчий комітет Ялтинської міської ради безпідставно, без публікації в пресі та повідомлення про недійсність первинного документа, за наявності оригіналу, який знаходиться у позивачів, 28 вересня 2004 року видав Особа_4 дублікат свідоцтва Номер_1 від 21 вересня 2004 року про право власності на житло, який за змістом не відповідає тексту оригіналу свідоцтва: у ньому зазначено про розмір часток співвласників, хоча текст свідоцтва таких відомостей не містить.  Використовуючи зазначений дублікат, Особа_4 5 жовтня 2004 року подарував ј частку квартири Особа_5.

           Позивачі просили визнати незаконним та скасувати дублікат свідоцтва про право власності на квартиру Адреса_1.

         Рішенням Ялтинського міського суду від 10 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від             20 жовтня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

         Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 28 грудня 2011 року касаційну скаргу Особа_1, Особа_2, Особа_3   відхилено, рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2010 року залишено без змін.

         У поданій до Верховного Суду України заяві Особа_1, Особа_2, Особа_3   просять скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, пункту 6.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року
№ 7/5.

         У заяві, як приклад неоднакового застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Особа_1, Особа_2, Особа_3   наводять ухвалу Верховного Суду України від 16 березня 2010 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 7 травня 2012 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

           Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява  підлягає задоволенню з таких підстав.

           Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

           1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

           2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.                                                                                                 

           Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604  ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить що судове рішення є незаконним.

           Судами встановлено, що 26 лютого 1993 року виконком Ялтинської міської Ради народних депутатів в порядку приватизації видав свідоцтво про право власності на двохкімнатну квартиру Адреса_1 на їм’я Особа_1, Особа_2, Особа_4 та Особа_3 без зазначення розміру часток кожного.

           28 вересня 2004 року Ялтинський міськвиконком видав Особа_4 дублікат свідоцтва Номер_1 від 21 вересня 2004 року про право власності на житло, в якому було зазначено, що квартира належить співвласникам у рівних частках кожному. Використовуючи зазначений дублікат, Особа_4 5 жовтня 2004 року подарував ј частку квартири Особа_5.

           Відмовляючи у задоволенні позову про визнання дублікату свідоцтва про право власності недійсним, суди дійшли висновку про те, що Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі – Тимчасове положення), затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, що діяла на час видачі дубліката) не містить вичерпного переліку підстав для видачі дублікату, а тому орган приватизації мав законне право видати його Особа_4, встановивши що йому чиняться перешкоди для розпорядження його часткою у спільній власності на квартиру.

           З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

           Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 16 березня        2010 року (реєстровий  № 8531308)  було залишено без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, якими було визнано недійсним дублікат свідоцтва про право власності на житло та скасовано реєстрацію цього свідоцтва у БТІ з тих підстав, що оригінал свідоцтва про право власності втрачено не було, а тому орган приватизації не мав права видавати дублікат.       

           Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.

            Відповідно до вимог пункту 6.4 Тимчасового положення у разі крадіжки, втрати, пошкодження тощо свідоцтва про право власності чи витягу про реєстрацію прав БТІ можуть видати дублікат витягу або за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів здійснити необхідні підготовчі заходи для видачі дубліката свідоцтва.

           Для отримання дубліката свідоцтва чи витягу подається заява, який передує опублікування в пресі повідомлення  про недійсність викрадених, загублених, пошкоджених свідоцтв про право власності чи витягів про реєстрацію прав.

           БТІ перевіряє належність заявленої вимоги відомостям з реєстру прав та оформлює дублікат  свідоцтва чи витягу.

           На дублікаті свідоцтва чи витягу обов’язково зазначається його номер та в Реєстрі прав робиться відмітка про втрату оригіналу свідоцтва чи витягу та відмітку про видачу дубліката свідоцтва чи витягу.

           Отже, аналізуючи зміст наведеної норми, слід зазначити, що діючим законодавством передбачено видачу дубліката свідоцтва про право власності лише у разі крадіжки, втрати,  чи пошкодження  оригіналу свідоцтва про право власності з обов’язковим дотриманням встановленої процедури, яка передує видачі, та визнанням у зв’язку з цим недійсним  втраченого свідоцтва.

           Вирішуючи спір про визнання дублікату свідоцтва недійсним суд не врахував наведені вимоги, а також не перевірив доводи позивачів щодо внесення до дублікату відомостей, які не були зазначені в оригіналі свідоцтва про право власності.          

            За таких обставин ухвалу суду касаційної інстанції не можна визнати законною; вона підлягає скасуванню на підставі статті 3604  ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Керуючись статтею 3603  ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

                                           

                                            п о с т а н о в и л а:

 

           Заяву Особа_1, Особа_2, Особа_3 задовольнити.

            Рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

         Головуючий                                                  А.Г. Ярема

Судді:                                                           Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова позиція.

           Відповідно до вимог пункту 6.4 Тимчасового положення у разі крадіжки, втрати, пошкодження тощо свідоцтва про право власності чи витягу про реєстрацію прав БТІ можуть видати дублікат витягу або за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів здійснити необхідні підготовчі заходи для видачі дубліката свідоцтва.

           Для отримання дубліката свідоцтва чи витягу подається заява, який передує опублікування в пресі повідомлення  про недійсність викрадених, загублених, пошкоджених свідоцтв про право власності чи витягів про реєстрацію прав.

           БТІ перевіряє належність заявленої вимоги відомостям з реєстру прав та оформлює дублікат  свідоцтва чи витягу.

           На дублікаті свідоцтва чи витягу обов’язково зазначається його номер та в Реєстрі прав робиться відмітка про втрату оригіналу свідоцтва чи витягу та відмітку про видачу дубліката свідоцтва чи витягу.

           Отже, аналізуючи зміст наведеної норми, слід зазначити, що діючим законодавством передбачено видачу дубліката свідоцтва про право власності лише у разі крадіжки, втрати,  чи пошкодження  оригіналу свідоцтва про право власності з обов’язковим дотриманням встановленої процедури, яка передує видачі, та визнанням у зв’язку з цим недійсним  втраченого свідоцтва.

           Вирішуючи спір про визнання дублікату свідоцтва недійсним суд не врахував наведені вимоги, а також не перевірив доводи позивачів щодо внесення до дублікату відомостей, які не були зазначені в оригіналі свідоцтва про право власності.          

                       (справа № 6-62цс12, постанова від 20.06.2012 р.)