Постанова Судової палати у ЦС Верховного Суду України вiд 18.12.2013 №6-137цс13

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

18 грудня 2013 року

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого суддів:

Яреми А.Г., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В.,

Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

 

У січні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення юридичних фактів та визнання права власності в порядку спадкування.

Зазначали, що 3 листопада 1945 року за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори 3 листопада 1945 року, ОСОБА_6 придбав домоволодіння - флігель АДРЕСА_1 в м. Харкові.

На підставі наданого йому рішенням виконавчого комітету Сталінської районної Ради депутатів трудящих м. Харкова від 28 червня 1957 року дозволу ОСОБА_6 збудував, замість указаного флігеля, житловий будинок, який здав в експлуатацію в 1978 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його сини: ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_2.       

На момент смерті ОСОБА_6 у зазначеному житловому будинку проживали ОСОБА_7 із сім’єю та ОСОБА_8 із сім’єю. ОСОБА_2 проживав за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2.       

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. ОСОБА_2 не прийняв спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є: ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_4 - дочка, які фактично прийняли спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7. Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є ОСОБА_1 - дочка, яка прийняла спадщину.       

Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Харкові відсутні та у зв’язку з необхідністю визначити спадкові частки після смерті ОСОБА_6, і в процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 525-528, 549, 551 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі – ЦК Української РСР) та статей 1261, 1268, 1278 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) просили: визнати факт володіння, користування та розпорядження  ОСОБА_6 житловим будинком АДРЕСА_1 в м. Харкові; установити факт родинних відносин, що ОСОБА_6 був батьком ОСОБА_7; визнати право власності за ОСОБА_7 на частину вказаного житлового будинку - S кв.м, виключивши її зі спадкової маси; визнати право власності на S кв.м зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1; визнати право власності на J частину вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1; визнати право власності на J частину зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2.

У березні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2  про встановлення юридичних фактів та визнання права власності в порядку спадкування.

Зазначали, що вони є спадкоємцями ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що вони фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові, і в процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 1261, 1267, 1268 ЦК України просили визнати факт належності на праві власності ОСОБА_6 житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Харкові; установити, що ОСОБА_6 був батьком ОСОБА_8; установити факт постійного проживання ОСОБА_8 у зазначеному житловому будинку на момент смерті ОСОБА_9; установити факт прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_6; визнати за кожним із них право власності на J частину вказаного житлового будинку в порядку спадкування.  

Справа розглядалась судами неодноразово. 

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 1 серпня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково; позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 задоволено частково. Установлено, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був батьком ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; установлено, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був батьком ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3; установлено, що на момент смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, йому на праві власності належав житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою літ. «А-1-1», з надвірними будівлями, які складаються з літньої кухні «Б», сараїв «В», «Д», «З», «Є», «Ж», «І», «К», убиральні «Г», огорож № 1-2, замощення 1, що розташований за адресою:                      м. Харків, АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на G частин житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ. «А-1-1», з надвірними будівлями, які складаються з літньої кухні «Б», сараїв «В», «Д», «З», «Є», «Ж», «І», «К», убиральні «Г», огорож № 1-2, замощення 1, що розташований за адресою:              м. Харків, АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3; визнано за ОСОБА_2 право власності на F частину цього самого майна в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4; визнано за ОСОБА_3 право власності на R частин зазначеного майна в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнано за ОСОБА_4 право власності на R частин указаного майна в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнано за ОСОБА_5 право власності на R частин зазначеного майна в порядку спадкування за законом після смерті            ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.       

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).  

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 порушують питання про скасування зазначеної ухвали, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від   9 червня 1998 року № 121, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року       № 7/5, статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

В обґрунтування заяви ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 надали ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року, від 5 червня 2013 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року, в яких, на їхню думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.   

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від              11 листопада 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві                 ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. 

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 3 листопада 1945 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори 3 листопада 1945 року, ОСОБА_6 придбав домоволодіння – флігель, що знаходився за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Сталінської районної Ради депутатів трудящих м. Харкова від 28 червня 1957 року ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво будинку, замість флігеля, за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1.

Житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Харкові, будівництво якого закінчено в 1957 році, прийнято в експлуатацію районною приймальною комісією Фрунзенського району за актом приймання індивідуального домоволодіння від            3 серпня 1978 року.

Рішенням виконавчого комітету Фрунзенської районної Ради депутатів трудящих Харківської області від 6 вересня 1978 року затверджено зазначений акт приймання індивідуального будинку з подальшим відчуженням протягом трьох місяців S кв.м цього будинку ОСОБА_7 та зобов’язано ОСОБА_6 зареєструвати будинок у міському Бюро технічної інвентаризації.

Указаний житловий будинок у встановленому порядку в Бюро технічної інвентаризації не зареєстрований.  

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_9 – дружина ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6. 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що спірний житловий будинок був побудований ОСОБА_6, який помер у 1995 році, на виділеній для цього земельній ділянці на підставі отриманого в установленому порядку дозволу й прийнятий в експлуатацію, і дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на цей будинок за спадкоємцями в порядку спадкування за законом на підставі статей 529, 548, 549 ЦК Української РСР, статей 1261, 1267, 1268 ЦК України й статей 22, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України. 

Разом із тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що право власності на житловий будинок, який збудований особою (спадкодавцем) у 1957 році на відведеній їй в установленому порядку земельній ділянці й прийнятий в експлуатацію, але не зареєстрований в установленому порядку, у цієї особи не виникло, тому вказаний житловий будинок не є об’єктом спадщини. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» та постанови Ради Міністрів СРСР від              26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які були чинними на час завершення будівництва спірного житлового будинку.    

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. 

За змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті  ОСОБА_6, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. 

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 – 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов’язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності. 

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. 

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судами встановлено, що спірний житловий будинок був збудований у 1957 році.  

У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – Указ від 26 серпня             1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від          26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. 

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п’яти як у місті, так і поза містом. 

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.   

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов’язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. 

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію. 

Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1957 році житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року він набув право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.  

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, установивши, що будівництво житлового будинку, який є об’єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво (тобто будинок не є самовільним будівництвом у розумінні статті 105 ЦК Української РСР) і що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію, проте спадкоємці не можуть оформити належне їм право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок є об’єктом права власності, а також про наявність правових підстав для визнання за спадкоємцями права власності на цей будинок у порядку спадкування.          

Щодо посилання заявників на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року та від 5 червня 2013 року, які надані ними як приклад, то у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких постановлені вказані ухвали, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України. 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України   

п о с т а н о в и л а: 

У задоволенні заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                         А.Г. Ярема

Судді:                                                                                  Л.І. Григор’єва

                                                                                             В.І. Гуменюк      

                                                                                              В.В. Онопенко                                                           

                                                                                              Л.І. Охрімчук

                                                                                              М.В. Патрюк

                                                                                              Я.М. Романюк

                                                                                              Ю.Л. Сенін

                                                                                              В.М. Сімоненко   

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

по справі № 6-137цс13 

Право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня           1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Ці правові акти не пов’язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.