Постанова Судової палати у ЦС Верховного Суду України вiд 18.12.2013 №6-138цс-13

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор'євої Л.І.,
	Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І.,
	Патрюка М.В.,	Романюка Я.М.,
	Онопенка В.В.,	Сеніна Ю.Л., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, Сімферопольської міської ради, ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4, житлово-будівельного кооперативу №37  м. Сімферополя, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_6, служба у справах дітей Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, про скасування рішення про оформлення права власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на S_1 частину квартири за заявою ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2013 року,

 

 

 

 

 

 

в с т а н о в и л а:

 

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки  Крим  від 27 червня 2003 року НОМЕР_1 на ім'я його брата, ОСОБА_7, оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що спірна квартира належить йому та брату в рівних частках після смерті бабусі, просив про задоволення позову.

 

Рішенням  Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 27 червня 2003 року НОМЕР_1 "Про оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7" скасовано. Визнано право власності на S_1 квартири  АДРЕСА_1 за ОСОБА_1      У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року рішення районного суду змінено в частині мотивів задоволення позову та доповнено резолютивну частину рішення таким реченням: "Визнати право власності за малолітньою ОСОБА_3 на S_1 квартири АДРЕСА_1 за правом спадкування" у решті - рішення районного суду залишено без змін.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

 

У заяві про перегляд ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого  суду  України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної  інстанції  норм  матеріального  права: статті 58 Конституції України та статей 1261, 1268 ЦК України,  пункту 4 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України 2004 року (далі – Прикінцеві та перехідні положення).

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 додала ухвали Вищого спеціалізованого суду  України   з   розгляду   цивільних   і  кримінальних  справ  від  11 липня 2013 року та від 15 травня 2013 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

 

За положеннями  пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  потягло ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 разом із матір'ю, ОСОБА_8, проживали в чотирикімнатній  кооперативній квартирі АДРЕСА_1. Членом житлово-будівельного кооперативу № 37 (далі – ЖБК      № 37) з 1975 року була ОСОБА_8, яка до своєї смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, сплачувала пайові внески.

 

Після смерті ОСОБА_8  рішенням  правління  ЖБК № 37 від 17 жовтня 1987 року спірну квартиру було закріплено за її неповнолітніми  синами: ОСОБА_7 і ОСОБА_1, пайові внески сплачувала до повного погашення вартості квартири її мати й бабуся неповнолітніх – ОСОБА_9 При цьому, як установлено судом, ОСОБА_9 на підставі рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 10 липня 1984 року НОМЕР_2 була опікуном ОСОБА_7 до досягнення ним повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2), а опікуном ОСОБА_1 (до ІНФОРМАЦІЯ_3) був його батько – ОСОБА_5.

 

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла.

 

Судами встановлено, що на час смерті ОСОБА_8 у рахунок пайових внесків за квартиру було сплачено 2 385 крб (30 % від вартості квартири), а на час смерті ОСОБА_9 була сплачена її повна вартість - 7 951 крб.

 

На підставі зазначених фактів суди дійшли висновку про те, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на частину паєнагромаджень, яка була успадкована в рівних частках кожним із спадкоємців (по S_2 від суми паєнагромаджень): ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_9. Оскільки частка ОСОБА_9 у паєнагромадженнях, які вона сплачувала самостійно після смерті дочки, збільшилась до S_3, то за висновком суду на день її смерті – ІНФОРМАЦІЯ_4 - спадщина відкрилась на всю належну їй частку паєнагромаджень і квартири.

 

Ураховуючи те, що ОСОБА_9 склала заповіт, за яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1, суд на підставі статті 15 Закону України  "Про власність" і статей 1261, 1268 ЦК України 2004 року дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 успадкував частку ОСОБА_9 у спірній квартирі (S_3), а тому його частка разом з успадкованою ним раніше складає S_4, а частка ОСОБА_7, успадкована після смерті матері, складає S_2 частину квартири.

 

Разом із тим, з урахуванням положень статей 11, 31 ЦПК України та в межах заявлених позивачем вимог, суд визнав за ОСОБА_1 право власності на S_1 частину квартири, решту - за ОСОБА_3, малолітньою дочкою ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

 

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій, які до правовідносин зі спадкування паєнагромаджень та квартири в кооперативному будинку,  що  виникли  ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 та 15 квітня         1991 року (момент введення в дію Закону України "Про власність"), застосували норми статей 1261, 1268 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

 

Натомість у справах, які виникли в подібних правовідносинах, рішення в яких надані як приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, суди дійшли висновку про те, що до правовідносин зі спадкування, які виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень  застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

 

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом статей 1261, 1268 ЦК України та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень.   

 

Вирішуючи питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

 

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

 

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.  Як    частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

 

Частиною п’ятою Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

 

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

 

Проте  у  справі,  яка  переглядається, суд виходив із того, що після смерті  ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1)  і  після смерті ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_4) відкрилася спадщина на паєнагромадження та на кооперативну квартиру, яка була прийнята спадкоємцями до введення в дію ЦК України 2004 року, тому, за висновком суду, у зв’язку з повною сплатою пайового внеску за кооперативну квартиру у спадкоємців з 1 липня 1990 року на підставі статті 15 Закону України "Про власність" і статей 1261, 1268 ЦК України виникло в порядку спадкування право власності на відповідні частки цієї квартири.

 

Таким чином, установивши, що відкриття спадщини й прийняття її спадкоємцями мало місце до введення в дію ЦК України 2004 року, суд касаційної інстанції, без урахування  положень частин четвертої, п’ятої  Прикінцевих та перехідних положень, безпідставно застосував до цих правовідносин норми статей 1261, 1268 ЦК України 2004 року, які застосуванню не підлягали, і не застосував норми ЦК Української РСР 1963 року, статтю 145 ЖК Української РСР та положення Типового статуту житлово-будівельного кооперативу (у редакції постанови Кабінету Міністрів УРСР від 27 червня 1972 року № 297 (далі – Типовий статут ЖБК)) і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу від 30 квітня 1985 року № 186 (далі – Примірний статут ЖБК),  які підлягали застосуванню.

Так, згідно з пунктом 28 Типового статуту ЖБК (пункт 22 Примірного статуту ЖБК), пайові внески, сплачені членом кооперативу в рахунок вартості квартири, є коштами кооперативу.

 

У разі смерті члена кооперативу до 1 липня 1990 року - набрання чинності Законом Союзу РСР "Про власність", який згідно з постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"  підлягав  застосуванню  на   території   України  до 15 квітня 1991 року  - часу набрання чинності Законом України від 7 лютого 1991 року "Про власність",   відповідно до статті 145 ЖК УРСР та пункту 43 Типового статуту ЖБК і пунктів 7, 55 Примірного статуту ЖБК відкривається спадщина на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (статті 524-562 ЦК Української РСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. До кооперативу може бути прийнято стільки спадкоємців, скільки є ізольованих кімнат у квартирі спадкодавця.

 

Неповнолітній спадкоємець, як виняток, може бути прийнятий до кооперативу з тим, щоб до досягнення ним повноліття його права та обов'язки здійснював опікун.

 

Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (частини четверта, п’ята  пункту 43 Типового статуту ЖБК).

 

Крім того, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 61 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", за змістом частини першої статті 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю. 

 

Установивши, що після смерті ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1) спірна квартира рішенням правління ЖБК № 37 була закріплена за її неповнолітніми дітьми, які проживали з нею, суд не встановив, з яких передбачених чинним на той час законом підстав отримала право на спадщину її мати – ОСОБА_9, чи реалізувала вона своє право у спосіб, передбачений статтями 548, 549, 560 ЦК України 1963 року, пунктом 43 Типового статуту ЖБК, та чи отримала на підставі свідоцтва про спадщину від кооперативу належну їй частину паєнагромаджень.

 

Дійшовши висновку про те, що після смерті ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_4) відкрилась спадщина на належну їй частку паєнагромаджень, а отже, частку кооперативної квартири (з урахуванням факту сплати нею частини пайових внесків до повної сплати вартості квартири), суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 17 Закону України "Про власність" право власності на кооперативну квартиру набувала не будь-яка особа, яка здійснювала платежі в рахунок пайових внесків, а тільки член ЖБК та члени його сім'ї, які повністю внесли пайовий внесок за квартиру, надану їм у користування. Проте  судом установлено, що ОСОБА_9 спірна квартира в користування не надавалась, вона в ній не проживала, оскільки була членом ЖБК № 37 і за нею було закріплено інше жиле приміщення – трикімнатна квартира НОМЕР_3 у цьому самому будинку, а тому відповідно до  статті 145 ЖК УРСР та пунктів 5, 35 Типового статуту ЖБК, пунктів 3, 45 Примірного статуту ЖБК вона не могла набути права власності на пайовий внесок і спірну кооперативну квартиру.

 

За таких обставин висновок суду про те, що після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належні їй частину паєнагромаджень і частину спірної кооперативної квартири, не ґрунтується на вимогах закону.

 

Отже, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх не регулюють, та не застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, касаційний суд ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону, а тому це рішення згідно із частиною другою статті 3604 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

 

Керуючись статтями 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

 Заяву ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, задовольнити.

 Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий	А.Г. Ярема
Судді:	Л.І. Григор'єва
	В.І. Гуменюк
	В.В. Онопенко
	Л.І. Охрімчук
	М.В. Патрюк
	Я.М. Романюк
	Ю.Л. Сенін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

                                (у справі № 6-138 цс 13)

 

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За змістом ч.. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Якщо  спадщина  у  зв’язку  зі  смертю члена кооперативу відкрилась до 1 липня 1990 року, тобто до набрання чинності Законом СРСР "Про власність" (який згідно з постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"  підлягав  застосуванню  на   території   України  до 15 квітня 1991 року  - часу набрання чинності Законом України "Про власність" від 7 лютого 1991 року) та   відповідно до ст. 145 ЖК УРСР та п. 43 Типового статуту ЖБК і пп. 7, 55 Примірного статуту ЖБК, відкривається спадщина не на квартиру, а на пай,  який  переходить  до  спадкоємців у порядку передбаченому законом (ст. ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них.

Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (чч. 4, 5 п. 43 Типового статуту ЖБК).

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому  в  користування,  з  1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому, у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру.

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї, яким ця квартира надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

 

 Суддя

Верховного Суду України                                            Л.І. Григор'єва