Постанова Судової палати у ЦС Верховного Суду України вiд 22.01.2014 №6-157цс13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         22 січня 2014 року                                                                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор’євої Л.І.,	Охрімчук Л.І.,
	Гуменюка В.І.,	Патрюка М.В.,
	Лященко Н.П.,	Сеніна Ю.Л.,
	Онопенка В.В.,	Сімоненко В.М. –

за участі представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення відсотків за депозитним рахунком та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від      15 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є спадкоємцем після смерті батька – ОСОБА_3 який помер 10 червня 2009 року. За життя, 21 квітня 2008 року, ОСОБА_3 уклав із публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») два депозитні договори терміном на 1 рік за умови сплати відсотків у розмірі 20,5 річних.

Після оформлення спадщини, у січні 2010 року ОСОБА_1 просив банк виплатити грошові кошти за депозитними договорами, проте працівники банку переконали його не забирати грошові кошти до закінчення зазначеного в договорі строку – 21 квітня 2010 року, щоб не втратити нараховані відсотки. Однак 27  травня 2010 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» він отримав грошові кошти за депозитними договорами, відсотки за якими нараховані до дня смерті його батька, із чим він не погоджується, а тому просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» відсотки за вищевказаними депозитними договорами за період з 10 червня 2009 року до 27 травня 2010 року в сум 845 грн 88 коп. та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за договором депозиту скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задоволено. Вирішено питання про судові витрати. У решті –рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року скасовано та залишено в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року.

У вересні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року порушується питання про скасування рішення суду касаційної інстанції й направлення справи на новий касаційний розгляд із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року та від 9 квітня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 21 квітня 2008 року ОСОБА_3 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» два депозитні договори терміном на 1 рік. Так, за першим договором він вніс на депозитний рахунок 2 тис. грн за умови сплати 15,75 % річних, а за другим – 1 тис. грн з процентною ставкою 16 % річних. 21 квітня 2009 року дію цих договорів продовжено, таким чином грошова сума на депозитних рахунках становила 2 962 грн 25 коп. з відсотковою ставкою 20,75 річних та на суму 1 тис. грн 69 коп. з відсотковою ставкою 20,5 річних.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2010 року ОСОБА_1 після смерті батька успадкував грошові кошти за вказаними депозитними вкладами, після чого депозитні вклади на своє ім’я не перевів.         27 травня 2010 року позивачу за двома квитанціями виплачено 1 028 грн 21 коп. та 3 044 грн 76 коп. депозитних вкладів. Фактично отримав суму вкладу й відсотки нараховані, лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за банківським вкладом, не нарахованих банком після смерті вкладника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відсутні правові підстави для нарахування відсотків за депозитним вкладом після смерті вкладника. Відповідно до статті 1218 ЦК України у спадкоємця виникло право на отримання вкладу та відсотків на суму вкладу, нарахованих на час смерті спадкодавця.

Аналогічний висновок зроблений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України зазначене судове рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року та 10 жовтня 2012 року, касаційний суд вирішуючи спори в цих справах, виходив із того, що відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання по вкладу зі смертю кредитора не припинилося, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора, а тому відсотки на вклад повинні нараховуватися до дня, який передує його поверненню вкладникові.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня 2013 року, від 18 вересня 2013 року та від 20 листопада 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від      15 травня 2013 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.  

Головуючий		А.Г. Ярема
Судді:	Л.І. Григор’єва                   В.І. Гуменюк                   Н.П. Лященко                   В.В. Онопенко	Л.І. Охрімчук                 М.В. Патрюк                 Ю.Л. Сенін                 В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,

яка висловлена Верховним Судом України

в постанові від 22 січня 2014 року

(справа № 6-157 цс 13)

 

 

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який відповідно до частини другої статті 1228 ЦК України входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, якщо воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців.

Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям.

 

 

 

             Суддя

Верховного Суду України                                                                       М.В. Патрюк