Рішення ВГСУ від 07.09.2016 у справі № 910/32719/15

Фабула судового акту: Боржник порушив кредитні зобов’язання, і банк за допомогою нотаріуса вчинив виконавчий напис на договорі іпотеки з метою стягнення іпотечного майна боржника без суду. Боржник звернувся із позовом до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконання.  В обґрунтування позовної вимоги боржник зазначив, що в момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, а головне - банком не було наддано нотаріусу доказів надсилання боржнику вимоги про усунення порушень виконання кредитних зобов’язань.   Зокрема не було надано опису вкладення у поштове відправлення, а тільки фінансовий чек.

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову з огляду на таке. Постанова КМУ №1172 від 29 червня 1999р. передбачає перелік документів на підставі, яких вчиняється виконавчий напис. Повний пакет цих документів був наданий банком нотаріусу. Нотаріус в момент вчинення виконавчого напису не перевіряє наявність безспірної заборгованості, а лише перевіряє повноту пакету документів, який дає йому право такий напис вчинити.

Що стосується доказів, які підтверджують відправлення боржнику письмової вимоги про усунення порушень виконання кредитних зобов’язань, зокрема відсутності у нотаріуса опису вкладення у поштове відправлення суд заначив наступне. Не тільки опис вкладення є допустимим доказом, такими доказами є  списки згрупованих поштових відправлень  та  рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які нотаріусу були надані.

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року                                                                                                                                                    Справа № 910/32719/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів:                         Мележик Н.І.,

    Самусенко С.С.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

ОСОБА_4 - ОСОБА_2,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Сервіс+"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2016

у справі № 910/32719/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Сервіс+"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О.

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Сервіс+" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О., про визнання виконавчого напису нотаріуса від 01.10.2015 таким, що не підлягає виконанню

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2016 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2016 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Чорна Л.В. - головуючий, судді Кропивна Л.В., Руденко М.А.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи вказані рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що в порушення умов кредитного договору позичальник припинив виконання зобов'язань за кредитним договором, допустив прострочку сплати процентів за користування кредитом. Після прострочки по сплаті кредиту та строкових процентів більш ніж на три календарні місяці, у відповідача виникло право на дострокове стягнення кредиту, а після 30 днів з моменту отримання позивачем вимоги, 10.08.2015, оскільки вимогу отримано 09.07.2015, у банку виникло право дострокового стягнення предмета іпотеки. При цьому, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. На час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу всі документи, які вимагає чинне законодавство України.

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016, рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2016 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43 ГПК України, ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", вимог постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку". Так, на думку скаржника, господарськими судами залишено поза увагою той факт, що оспорюваний виконавчий напис був вчинений за відсутності факту пред'явлення ПАТ "Укрсоцбанк" нотаріусу оригіналу розрахункового документу про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, які б підтверджували надіслання боржнику і іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання. Крім того, відсутність належних доказів надсилання такої вимоги є також порушенням вимог ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки наявний касовий чек підтверджує лише факт надання послуг поштового зв'язку, а доказом того, що саме надсилалося в поштовому відправленні є опис вкладення. Позивач також зазначає про те, що на момент вчинення виконавчого напису заборгованість за кредитним договором не була безспірною. При цьому, скаржником вказано про те, що господарським судом безпідставно відмовлено у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016, рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 28.12.2006 АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (кредитор, банк), та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір кредиту № 839/3/27/38-6/134, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 276 000,00 доларів США зі сплатою 12,8 процентів річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в п.п. 1.1.1 п.1.1 ст.1 договору (п.1.1), кінцевий термін погашення кредиту 10.12.2016;

- згідно з квитанцією № 81176а від 28.12.2006 банком було виплачено позичальнику 276 000,00 доларів США, що дорівнювало за офіційним курсом НБУ станом на 28.12.2006 - 1 393 800,00 грн.;

- 24.10.2008 АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель, банк), та ТОВ "Євро-Сервіс+" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 839/4/27/38/8-639, який зареєстровано в реєстрі за № 1837, та відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання гр. ОСОБА_4 основного зобов'язання за договором кредиту № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006, укладеним між іпотекодержателем і позичальником, відповідне нерухоме майно;

- у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 4.1 іпотечного договору), іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 4.5.2 іпотечного договору), у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (п. 4.7 іпотечного договору);

- додатковою угодою № 5 від 04.04.2013 до кредитного договору сторони погодили новий кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, а саме до 03.04.2033;

- сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків оплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі так і частково, щонайменше на 3 календарні місяці кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 60 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора;

- 11.06.2014 договором про внесення змін № 3 до іпотечного договору сторони визначили кінцевий термін повернення кредиту у розмірі 276 000,00 доларів США до 03.04.2033 та зазначили про те, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки;

- 01.10.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим Олександром Олександровичем було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нежитлову будівлю літера "Е/1-2", що розташована в м. Харків, вул. Шевченка, 327, загальною площею 4629,1 м2, що належить на праві власності майновому поручителю - ТОВ "Євро-Сервіс+"

- відповідно до виконавчого напису нотаріуса за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі літера "Е/1-2", що розташована в м. Харків, вул. Шевченка, 327, загальною площею 4629,1 м2, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" станом на 17.06.2015 на загальну суму 194 586,58 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.06.2015 складає 4 297 706,19 грн., а також витрати по вчиненню виконавчого напису нотаріуса 18 700,00 грн.;

- строк за який проводиться стягнення: з 11.02.2015 по 17.06.2015;

- постановою державного виконавця від 10.12.2015 відкрито виконавче провадження № 49618219 з виконання виконавчого напису № 1854 виданого 01.10.2015.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Крім того, відповідач звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не надіславши вимоги боржникові та майновому поручителю.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з такого:

Іпотека відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору та право іпотекодержателя прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо протягом встановленого строку вказана вимога залишається без задоволення.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються Цивільним кодексом України, Законом України "Про нотаріат", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" тощо. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" також передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, у п.п. 3.1, 3.5 глави 16 розділу ІІ передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Відповідно до п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 від 29.06.1999 (далі - Перелік документів), передбачено, що для стягнення заборгованості за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Тобто вказаними приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону і встановили, що відповідач, звертаючись 01.10.2015 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про вчинення виконавчого напису додав до неї весь пакет документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що матеріали справи не містять ні розрахункового документа, ні опису вкладення, ні рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б підтверджували факт надсилання банком боржнику і майновому поручителю вимог про виконання порушеного зобов'язання, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарськими судами встановлено, що 07.07.2015 банк звернувся як до боржника так і до поручителя з вимогою про дострокове повернення кредиту, про що свідчать фіскальні чеки від 07.07.2015 та 16.07.2015, списки згрупованих поштових відправлень від 07.07.2015 та 16.07.2015, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 6105710786613, № 6105710786664 та № 6105710793520.

У зв'язку з викладеним, Вищий господарський суд України вважає, що доводи скаржника про відсутність доказів надсилання банком вимог про виконання порушеного зобов'язання не узгоджуються з встановленими господарськими судами обставинами справи.

Ствердження скаржника у касаційній скарзі про те, що заявлена стягувачем заборгованість боржника не є безспірною, оскільки у вимогах про виконання порушеного зобов'язання банком вказано суму процентів у розмірі 3 219,24 дол. США, а у виконавчому написі нотаріуса 10 130,99 дол. США, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарськими судами встановлено, що 07.07.2015 банк звернувся до боржника та поручителя із вимогою про дострокове погашення кредиту на загальну суму 194 586,58 доларів США, тоді як звертаючись до нотаріуса з відповідною заявою, банком було надано розрахунок станом на 17.06.2015 заборгованість позичальника - ОСОБА_4 за договором кредиту № 839/3/27/38/6-134 від 28.12.2006 склала 183 916,19 дол. США, а сума заборгованості за відсотками склала 10 130,99 дол. США, а всього 194 047,18 доларів США, тобто виконавчий напис було здійснено за розрахунком і поданою довідкою банку на суму меншу ніж заявлено у вимозі, і вказані обставини не можуть свідчити про те, що зазначена сума заборгованості не є безспірною.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Сервіс+" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/32719/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере  Судді: Н. Мележик   С. Самусенко